Будинок та побут

Закохалася в одного свого хлопця

Закохалася в одного свого хлопця

Полюбила. Хочу зустрічатися з одним свого хлопця. Що робити?

Ми завжди разом проводили весь свій вільний час нашої улюбленої компанією, це я, мій хлопець Кирило, подруга Свєтка, і її коханий чоловік Міша. Міша завжди був кращим другом Кіри. Вони дружили зі школи. До Міші я завжди ставилася як до одного мого хлопця. В один прекрасний день Кирило звалив у відрядження, а Світла поїхала до своєї улюбленої подруги в інше місто. Від нічого робити ми з Мишком пішли гуляти в парк. Ні, не подумайте, ми не домовлялися, а просто зустрілися зовсім випадково. Як і він, я хотіла побути зовсім одна. Виявилося, що цей парк, де ми з ним випадково зустрілися-його улюблений парк, і мій теж. Ми базікали з ним кілька годин ні про що і про все. Поки не відчули, що ми дуже схожі, а відрізняємося лише за статевою ознакою. Кажуть, що однакових людей немає, не вірте, таке буває. І ми з Мішею – яскравий тому приклад. І ось так зовсім випадково я закохалася в одного свого хлопця.

В той день я зрозуміла, що закохалася і не можу без нього. Але зрозуміла й те, що потрібно відразу вбити ці почуття, які так раптово з’явилися. Не хочу будувати своє щастя на нещасті інших людей, а саме на нещастя Свєти. Просто взагалі нічого не хочу міняти і руйнувати. Вихід з’явився сам собою – це залишити все, як було й забути свої ілюзії. Звичайно, це важко прийняти, але іншого виходу немає.

Так от я потрапила на почуття! І навіщо я тільки гуляла в цьому парку? Пішла б в торговий центр, все було б по-іншому. Але знову ж, якщо виходити з точки зору фаталізму, то я все одно не могла б цього нахлынувшего почуття. Він рано чи пізно знайшов би мене.

Всі знають, що Світла обожнює Мішу, а Кирило любить мене. Буде дуже недобре, якщо я візьму і все зруйную тільки заради свого щастя. Це зовсім неправильно і жорстоко. Мені хочеться, нічого не змінюючи, також дружити парами, а не пропадати десь окремо, страждаючи по тому, чого зовсім не може бути. Моя любов досить сильна. Але я повинна все забути і бути сильніше і впертіше своїх почуттів, я не повинна дозволяти їм брати верх над собою. Я зовсім не хочу приховувати свої почуття, вважаючи це обманом. Але я не можу сказати всім прямо про них, це може сильно поранити і мене і моїх друзів, і залишити шрами на їх душі. Що ж мені робити? Як вчинити? Мені не вистачає ні сил, ні такту, ні витримки.

Я весь час згадую той парк, коли шелестіло зелене листя дерев. Вітер наспівував їм колискову, заколисував, а ми сиділи і намагалися почути все нові і незнайомі нам звуки природи. Я добре пам’ятаю ту лавочку, яка була суцільно оповита виноградною лозою. Красиво так, нагадував старовинні часи лицарів і дам в бальних сукнях, було так затишно і казково. Ми пили газовану воду, їли морозиво. Я відчувала, що була щаслива, як ніколи. Але всі не вічно, час летить, і ми розбіглися по домівках. Я не розповіла нічого Кирилу, Мишко нічого не сказав Світлані. Подумали б про нас не так. А даремно, я дуже вірна. Я завжди ціную і березі кохання мого хлопця Кирила, адже він закоханий у мене дуже-дуже сильно.

Той день, проведений з Михайлом, назавжди залишиться жити в моїй пам’яті і серці. Звичайно, може бути, він колись і повториться в моєму житті, але станеться це тільки тоді, коли я перестану думати про нього, як про чоловіка, який мені далеко небайдужий. Ось чесне слово, я ненормальна якась. Мені вже не шістнадцять, а поведінка моє нагадує саме цей вік. Якби я змогла, то повернула б стрілки годинника далеко вперед, щоб час вбило мою любов. Ще потрібно зробити так, щоб про мої почуття не дізнався ніхто з близьких, а тим більше родичів. Ненавиджу, коли лізуть в моє особисте життя, весь час щось радячи. Подруги звичайно в курсі, крім Свєти, природно. Та й то не всі, а лише кілька.

Ось що вони мені сказали, коли я їм розповіла правду:

Віола мені сказала: «Я знала, що між вами є якась іскра. І, по-моєму, не тільки від тебе. Але ти завжди була дуже людяною. Ти ж ніколи не будеш робити гидоти іншим, ти занадто всіх любиш. Тобі не пощастило, дорога. Але і ти не одна така. У багатьох людей в житті трапляються різні біди. Він же не помер. І це найкраще. Побажай їм зі Свєтою щастя, та відпусти його. Не вийде, намагайся знову і знову. Інакше ти втратиш і подругу, і свою совість і щастя. Закохатися в невільного людини дуже важко і болісно. Я сама колись побувала в такій ситуації. Нікому не бажаю такого. Хоча, ти начебто розумніший за мене. Головне-дорога, слухай своє серце, але думай, все ж, розумом».

Зоріна радила: «Ех, угораздило ж тебе, подруга! Викидай це почуття, жени його геть. Потім набагато болючіше буде, якщо даси зараз волю своїм почуттям. Перемкнися краще на роботу, на розваги, на прогулянки зі своїм коханим. Головне – це не киснути вдома в чотирьох стінах. Ці стіни – це зовсім не порятунок від поганих думок, навпаки, ще більше почнеш думати».

Ірина говорила: «Забудь його-це зараз самий правильний вихід. Постарайся заспокоїтися і не думати ні про що, точніше про нього. Навіщо тобі зараз псувати свою красиву життя, якщо можна жити без проблем? Живи, як я! Я ось живу, не закохуючись, не страждаючи. Захочу завести дитину – зроблю. І вирощу його одна. Це ж моя особиста справа, моє життя. Спробуй так само жити, і побачиш, як це здорово».

Наслухалася я подруг. Звичайно, я дуже вдячна їм за їхні поради. Але краще мені від цього якось не стало. Немає в їхніх радах моїх варіантів розвитку подій. Та й сама цей варіант придумати не можу. Так от весь час жити, залишаючи собі крихітну надію – це просто нерозумно. Жити весь час з думками про самогубство – це взагалі повна нісенітниця. Вихід, ну де ж ти загубився? Де мені тебе відшукати, щоб не втратити подругу і совість? Я чую важке мовчання всередині себе, яке лише зрідка перебивається власним диханням. Не змінюється зовсім нічого. Та я і не чекаю цих змін.

Уявляєте, я навіть сходила до ворожки. Вона не побачила на мені ні псування, ні чийого-небудь пристріту. Сказала лише, що бачить дорогу, далеку-далеку. Я подумала, що все-таки зроблю собі візу, і піду куди-небудь, може там вдалині мені стане легше. Залишилося лише визначитися, в який бік їхати. Країн дуже багато на земній кулі. Лише тільки я одна. І по всіх країнах відразу не зможу проїхатися. Змогла б, давно помчала б. Відразу побувати в усіх країнах – це ж надзвичайно захоплююче і цікаво.

Є у мене мій улюблений автомобільчик, ось сяду в нього, заведу шарудить моторчик, закрию всі вікна. І поїхали! Але трохи пізніше. Я ще і паспорт не встигла поміняти. Я його залила не так давно малиновим варенням. Цей документ мені може знадобитися. Пам’ятаю, я в дитинстві читала сестрі казку. Так от в ній було розказано про олівчик, яким люди вміли прати любов. Варто було лише трохи провести олівцем, і любов зникала, наче її й не було. От би мені зараз знайти такий олівець. Але він, на жаль, не існує. Я б його вже й сама створила, але я не знаю, як він створюється. Тому я і страждаю від своєї любові, немає у мене олівця.

Ах, як хочеться жити без любові! Так, так, зовсім без любові! Вона приносить лише одні страждання. А може це просто мені попалася така любов. Знати б, що моє припущення вірне, мені, напевно, стало б легше.

Шкода, що ромашки вже зів’яли, я б зараз на них погадала, любить, не любить. Мабуть, я викину ці квіти зараз, щоб поменше хвилюватися і турбуватися! Набридла вся ця смуток. Потрібно знайти ліки від смутку. Відшукати і одужати. Не буду я нічого змінювати, залишу все як є. І ніхто поміняти мене вже не зможе. Нехай не витрачають свої сили на те, що не зможуть зробити ніколи! Ось так!

Залишити відповідь

Womanblog.in.ua © 2015-2017| Багато порад на різноманітні теми